С тонкими, почти аристократичными чертами, мраморной кожей и ярко-серыми глазами, она кажется каким-то отпрыском графского роду, впавшим в нищету после революции и вообще не принадлежащим нашей эпохе. Опрятно и даже изысканно причесана, одета хорошо, как это может быть в ее положении и возрасте.

Марфа Лаврентіївна народилася в Сухолуччі 83 роки тому. Хвора на цукровий діабет та інші супутні захворювання. В тому числі, часткова втрата пам’яті. Чоловік помер давно, був військовим, похований на лісовому цвинтарі, де є місце і для її могили. Вони жили в Києві. Мали єдину доньку. Дочка разом з чоловіком започаткувала власну справу

Чи була я щаслива? Так, коли я була не сама. Я жила із чоловіком п’ять років, а потім він пішов із життя. Ті п’ять років, пробігли як п’ять хвилин. Мені з ним було дуже цікаво. Йому зі мною, напевно, важко, бо я саме важко хворіла, і він мене витягував. Але навіть в лікарні, у хворобі, я була щаслива, бо була з ним. Він багато читав, ділився зі мною, часто шуткував.

Я 1931 года рождения. Всё помню. И как воевали, и стреляли, и бомбили. Всё помню. Когда немцы уже заняли Украину, то забирали семьями и вывозили работать. Мне было 10 лет, меня с семьёй вывезли в Берлин.

Немцы тоже были хорошие. Одна немка меня увидела на улице, я ей понравилась, приглянулась чем-то.