Навіть незначний, але щомісячний, внесок допоможе нам більш ефективно надавати допомогу, та підтримувати проект.
Обрана сума буде автоматично списуватись з вашої картки (будь-якого банку) щомісяця/щороку.
Якщо ви хочете припинити підписку, надішліть ваші номер телефону та дату підписки на адресу team@nashaperemoga.com.ua або напишіть нам повідомлення у фейсбук.
Проект #вірші_надії створений на підтримку Надії Григорівни Красножон.
Надія Красножон народилася 4 листопада 1936 року в селі Ядлівка, Новобасаньского району на Чернігівщині ( тепер село Перемога Баришівського району на Київщині). У сусідньому селі Русанові закінчила семирічну школу, згодом Київський геологорозвідувальний технікум. 15 років працювала в геологорозвідувальних експедиціях поза межами України. Заочно закінчила Новосибірський електротехнічний інститут. Працювала інженером на підприємствах ВПК. Потім пішла не пенсію. Писала з дитинства. Поетеса, авторка, членкиня Всеукраїнської творчої спілки Літературний форум. До 13 лютого 2026 року мешкала в будинку для людей літнього віку в селі Перемога. Нажаль, Надія Григорівна пішла у засвіти за 10 місяців до свого 90-річчя.
Перша книжка «Межа» вийшла в 2008 році, друга – «Навколишній світ» у 2016 році, третя «Букет» – у 2017 році, четверта «Осінь» – у 2019 році, п’ята “Озон” – у 2021 році, шоста – “Українська доля”, що завершена та набрана у 2023 році, а надрукована на початку 2024 року. Останні п”ять збірок побачили світ завдяки благодійникам нашого фонду.
Надія Григорівну ми пам”ятаємо завжди натхненою, небайдужою, інтелегентною пані. Яка, навіть попри важку хворобу та неможливість вставати чи сидіти, завжди знаходила час на читання книг, прослуховування радіо-передач і, що найдивніше, на написання віршів і прози.
Книги авторки з її прижиттєвого дозволу реалізуються, та, за її бажанням, всі зібрані кошти ідуть на потребу закладу, де вона проживала.
Вартість книги від 100 грн. Придбати можна у нашому Магазині
Даруємо невеликий уривок із одноіменної поеми зі збірки “Українська доля”:
На розбурханім просторі
Розбивається упрах
Човник у житейськім морі.
Що ж лишилося в серцях?
А вирує там неспокій,
І його не проженеш.
Не ховаймось в дім високий,
Бо від себе не втечеш.
Душі нам стягнув і крає
Розцяцькований обруч.
Хтось комусь казати має:
Зупинися і не муч.
Ні, не з’явиться веселка,
Що співали нам казки.
Мимоволі виникають
Запобіжницькі думки.
Наша хата вже не скраю,
А врятує назовсім
Лише власна добра воля.
Дослухаймося ж. Не ждім,
А свідомо обираймо
Шлях, яким до правди йти.
Без надії сподіваймось
І досягнемо мети.
