#ВІРШІ_НАДІЇ

Проект #вірші_надії створений на підтримку Надії Григорівни Красножон, 86-річної поетеси, авторки, членкині Всеукраїнської творчої спілки Літературний форум, яка мешкає в будинку для людей літнього віку в селі Перемога.

Надія Красножон народилася  4 листопада  1936 року в селі Ядлівка, Новобасаньского району на Чернігівщині ( тепер село Перемога Баришівського району на Київщині). У сусідньому селі Русанові закінчила семирічну школу, згодом Київський геологорозвідувальний технікум. 15 років працювала в геологорозвідувальних експедиціях поза межами України. Заочно закінчила Новосибірський  електротехнічний інститут. Працювала інженером на підприємствах ВПК. Тепер не пенсії. Пише з дитинства. Перша книжка «Межа» вийшла  в 2008 році, друга – «Навколишній світ» у 2016 році,  третя «Букет» –  у 2017 році, четверта «Осінь» – у 2019 році, п’ята “Озон” – у 2021 році.  Останні чотири збірки побачили світ завдяки благ

одійникам фонду.

Надія Григорівна через травму шийки стегна вже кілька років не може не тільки ходити, але і сидіти. Проживаючи в будинку для літніх людей ще з двома сусідками по кімнаті, пані Надія знаходить час на читання книг, прослуховування радіо-передач і, що найдивніше, на написання віршів і прози.

Книги авторки з її дозволу реалізуються, та, за її бажанням, всі зібрані кошти ідуть на потребу закладу, де вона проживає.

Вартість книги від 100 грн. Після оплати просимо надіслати підтвердження (скрін або платіжку) на скриньку team@nashaperemoga.com.ua або у приватні повідомлення на наші сторінки у фейсбуці чи інстаграмі для координації передачі збірки.

Звертаємо вашу увагу на підготовку до друку нової збірки поетеси “Українська доля”.  Відкриваємо збір на виготовлення макета книги, дизайну обкладинки, вичитки, друку та творчого вечора на честь виходу збірки в світ.

А поки що невеликий уривок із одноіменної поеми:

На розбурханім просторі
Розбивається упрах
Човник у житейськім морі.
Що ж лишилося в серцях?
А вирує там неспокій,
І його не проженеш.
Не ховаймось в дім високий,
Бо від себе не втечеш.
Душі нам стягнув і крає
Розцяцькований обруч.
Хтось комусь казати має:
Зупинися і не муч.
Ні, не з’явиться веселка,
Що співали нам казки.
Мимоволі виникають
Запобіжницькі думки.
Наша хата вже не скраю,
А врятує назовсім
Лише власна добра воля.
Дослухаймося ж. Не ждім,
А свідомо обираймо
Шлях, яким до правди йти.
Без надії сподіваймось
І досягнемо мети.