“Прожила, вам скажу, так. Я сама з-під Переяслова, село Козлівка. Залишилась сиротою в три роки: мати моя повісилась. Жила із мачухою, батьком та братом. Батько пив. Дуже тяжко жили. А я так хотіла у город вибраться. Ну вибралась. Пішла на стройку, там проробила три роки. Потім прийшла сюди, у Перемогу, школу нашу, от що зараз є, будувати. Строїла її з фундаменту. Тоді ж заміж вийшла. А як школу построїла, закінчила, то народила малого. Було йому тільки 3,5 місяці, як чоловік мій убився. Знов сиротою залишилась. Було дуже тяжко жить, дуже. Мені колгосп хату збудував, забрали на роботу сюди, бо от якраз больниця ця відкрилась. Тут і проробила 35 років.
Як тут працювала, то дуже хорошо було. Ну як, гулять ходила, по бенкетах ходила. У Канів їздила на екскурсію, у Київ. Зміна в мене гарна була, такі дівчата добрі. Вони і зараз є, ось мене доглядають, годують, вдягатися допомагають.
В 55 років пішла на пенсію, потім ще 5 років проробила. А ось 60 год – і додому, напрацювалась. Я думала і помру, що ж робити! Але нічого, пережила. От зараз якби б робить! Очима так все б робила, а руки вже не можуть. Кров не доходить, не руки, а дрючки. Нічого не можу.
Самий найкращій спогад? Та нема нічого такого. Робила, робила, все робила. Як пішла у 14 років, так до шістдесяти. Вийшла заміж, пожили рік і чоловік убився. За другого вийшла заміж в 35 год – прожила-прострадала, та прожила. Ото так прожилося, да й все. Доброго нічого не бачила. Життя тільки в лайці, скандалах.
Ой, дівчата, і на пляжу не була. Ніколи не купалася з роду-віку, бо боялася води. Раз поїхала в Переяслав, брат повіз, я залізла у воду, а вона мене колише, так я і перелякалась. Більше в воду і не лізла.
Я дуже тяжко прожила, нічого не бачила. І зараз вже нічого не побачу, бо вмирати скоро. Ніколи мене ніхто не возив. Одного разу, давно, в Єреван їздила до сина – син в мене є, два онуки, ще не одружені. Дуже боялась, шо не долечу. Назад вже не так страшно було.
Що побажати? Живіть, щоб вас любили, поважали. Щоб ви ніколи не боліли. Щоб життя буле добре. І любіть своїх дітей, чоловіків і самих себе. Самих себе – то найголовніше”.
