“А мені зовсім небагато років. Ще трішечки – два місяці, і буде 81. А там залишається ще 19, щоб до ста років дожити!
Я все в газету хочу таке написати: “Старушки мои, любимые подружки! Як тільки діти погано поводяться – сразу їдьте сюди. Ніколи не бійтесь, як кажуть-лякають, то дурдом, там і вмирають, і лікарство дають таке, що сразу вмирають. Якщо і хотіла б вмерти – не дають. Тільки й знають, то уколи, то таблетки, то ще щось, то пити… Тут дуже добре, як в раю. Всі з нами носяться, як з дітьми”.
Турбуються, сонечки мої. Так я їм й кажу: “Як ви хочете, щоб жила я, то буду молитися за вас і розмовляти з Богом. Господи, – скажу, – спасибі, що ти почув мої молитви, бо я за всіх молюся. За всіх: і за того бідного, що напився водки, і за того, що без ніг, і за дівчат моїх, що тут, і тих, що приходять. Благослови, Господи, усіх і дом цей добрий.
Спасибі тобі, Ліля, – відповість Господь, – що ти за всіх молишся, і що ти нічого чужого не бажаєшь. І я тебе люблю за це”.
І це щастя.
Що побажаю молоді?
Більше бути оптимістами, радіти життю. Всім радості бажаю.
Смійтесь, посміхайтесь, бо все погане лякається сміху. Навіть хвороба убіжіть і ніколи не повернеться.
Дякуйте Богові за все добре, що є: за ясне сонечно, за мирне небо, за квіти, за тих людей, що прийшли до вас.
Моліться. Бог все чує, все знає, він завжди поруч”.
