“Бабусині зайці” з м. Баштанка
Віола: Вітаю, пані Ольго. Я знаю, що ви самостійно знайшли фонд «Наша Перемога», і запропонували свою участь в нашому проєкті. Хотілось б дізнатись про вас більше. Розкажіть, Ольго, хто Ви, чим займаєтеся і взагалі про ваше життя.
Ольга: Мене звати Пришедько Ольга Олександрівна, я працюю директором комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради». Наша КУ працює у різних напрямках, але з війною збільшився обсяг роботи та контингент, яким ми хочемо надавати послуги. Ми шукаємо нові підходи та рішення, тому в нас відновив свою роботу Університет Третього Віку. В цьому Університеті беруть участь багато внутрішньо переселених осіб (надалі ВПО), які не тільки хочуть приймати допомогу від різних фондів і благодійників, а й надавати її комусь. Тому ми шукали різні підходи нашої роботи. Одного разу в Департаменті соціального захисту населення я зустрілась з Дмитриєвою Зоєю (активний співробітник Департаменту), яка нещодавно відвідала збори, де були присутні ювенальні інспектора та інші громадські організації, і почула про проєкт «Бабусині зайці».
Мене зацікавив цей проєкт, я зайшла в інтернет і почала шукати більше інформації. Зв’язалась з Іриною Распопіною і запропонувала свою допомогу, бо в нас є бабусі, які готові займатися цією справою. Дівчата з проєкту дуже були раді співпрацювати з нами, бо були як раз в пошуках нових осередків та майстринь. Спочатку в нас була зустріч, де дівчата розповіли про проєкт нам, що ми будемо шити, про матеріали та подальшу роботу. А потім майстриня наша Олена провела кілька майстер-класів з нашими кравчинями і ми зрозуміли, що це для нас.
Бажаючих спочатку було багато, але з часом в нас сформувалась наша постійна команда, яка відшила вже дуже багато зайчиків. Очолила нашу команду Юля Іванова, дівчина ВПО з Миколаєва. Зараз в нас зібрана дуже талановита команда. Дівчата і малюють, і працюють в будинку творчості, займаються лялькарством, вишиванням. Я завжди стараюсь, щоб дівчатам було добре, адже вони заслуговують на це.
Віола: А скільки зараз дівчат в команді?
Ольга: Зараз в команді працює 15 осіб. Всі чудові люди та майстрині. Проєкт «Бабусині зайці» змінює людей! Можу поділитись історією про одну дівчину Ірину, переселенку з Донецької області з 2014. Ірина була дуже замкнутої, не йшла на контакт, не розмовляла ні з ким. Але все ж почала до нас приходити, сиділа тихенько і все. З часом Ірина почала долучатись до виробництва кругів для військових, плести сітки, виготовляти іграшки. Ірина стала частиною нашої ось такої сім’ї, тепер вона усміхнена, з радістю в очах. Проєкт «Бабусині зайці» дружив нас усіх.
Віола: Я обожнюю такі історії, адже вони дають розуміння для чого ми це все робимо. Хотіла б дізнатись, що особисто для вас значить проєкт?
Ольга: Звичайно, що однотипна робота набридає. Але я б ніколи не хотіла відмовитись від цього проєкту, навіть якщо зміниться команда, адже частина майстринь ВПО і можу, наприклад, повернутись до своїх домівок, бо хочу продовжувати виготовлювати іграшки, щоб дарувати радість дітям. Адже я хочу не лише брати, але й віддавати. Щоб не тільки нам було добре, але й комусь! Тому для мене дуже важливий проєкт.
Особисто мені проєкт дає віру в майбутнє. На фоні усіх цих негараздів зараз, хочу, щоб була ще й якась радість. Особливо дітям. Я хочу ще сказати, працюючи у цій сфері, помічаю як збільшилось насилля в сім’ях. Де є насилля, завжди страждають діти. І це страшно. Я хочу, щоб цього не було.
Віола: Так, я дуже вас розумію. Якби була можливість передавати зайчиків особисто, щоб ви сказали дітям?
Ольга: Ростіть щасливими!
Віола: Де ви черпаєте натхнення, щоб продовжувати проєкт, спілкування з майстринями і при цьому не відчувати вигорання?
Ольга: Знаєте, в минулому році стартувала підтримка громадських організацій по навчанню з виїздом по різним містам. Я була в Полтаві, Умані, Києві, Одесі, Миколаєві. Новий колектив, нові люди, нові знання та досвід, зміна діяльності. Коли я бачила, що люди роблять щось, що не робимо ми чи якось інакше роблять, то я намагалась перейняти їх досвід. Я не могла дочекатись кожної такої поїздки. Це давало мені натхнення. Ця робота з людьми, які мали інший досвід, надихала.
В нашій організації є два корпуси – один, де я сиджу, а в другому проводяться гуртки, збори і навчання. І коли я забігаю до майстринь зі словами «Ну, так…», дівчата питають, що цього разу я придумала! В нас гарний колектив, підтримують один одного, це ті дівчата, які горять своєю роботою і це дає сили рухатись далі.
Віола: Дякую вам за таку теплу розмову, пані Ольго. Це були найкраща двадцяти хвилинна розмова, яка надихає мене і, сподіваюсь, надихне читачів!
