Кавуновий пікнік у Перемозі. Про зустрічі, які потрібні нам усім

В найближчу суботу після свята Дня Незалежності, 29 серпня ми знову приїхали до наших давніх друзів — мешканців Будинку для людей похилого віку та людей з інвалідністю у селі Перемога на Київщині.

Ця серпнева поїздка вже стала для нас традицією — кавуновий пікнік до Дня Незалежності. Цього року через постійні обстріли й загальну ситуацію ми до останнього вагалися, чи зможемо взагалі це зробити. Але зрештою вирішили: саме зараз такі зустрічі особливо потрібні.

І вона відбулася в тому числі завдяки нашим постійним благодійникам — Євгену Савельєву та учасникам чоловічого братства New World Men, які вже не вперше підтримують мешканців закладу. Цього разу чоловіки привезли багато кавунів, свіжих фруктів, солодощів, індивідуальних подарунків, запас харчування з великим терміном зберігання на зиму та в процесі доставки меблі: столи і стільці. Але головне, вони привезли себе! Бо для всіх в Перемозі дуже важливе просте людське спілкування, яке потребує уваги, часу та, головне, щирої любові до людей. Дякуємо за постійну допомогу і за те, що залишаєтесь поруч.

Зазвичай наші поїздки до Перемоги — це ще й концерти, музика, невеликі свята та розважальні програми. Але цього разу ми свідомо вирішили зробити інакше. Менше програми — більше часу одне для одного.

За останній час у закладі з’явилося багато нових мешканців, зокрема вимушених переселенців. Ми знайомилися, слухали їхні історії: звідки вони приїхали, що пережили, як опинилися тут, як почуваються сьогодні та чого потребують найбільше.

У кожного — своє життя до війни, свої втрати і свій шлях сюди. Деякими з цих історій ми згодом обов’язково поділимося. Бо це історії не тільки про трагедії. Вони — про неймовірну здатність людини вистояти, про силу духу, взаємну підтримку та єдність, які допомагають переживати те, що іноді здається неможливим пережити.

Ми мали нарешті більше часу і для тих, кого знаємо вже багато років. Говорили про їхнє життя: що сьогодні радує, що турбує, чого бракує. Про минуле і сьогодення. І про те, що вони хотіли б сказати нам — людям інших поколінь та людям, які живуть зовсім іншим життям.

Важливо пам’ятати, що тут живуть не лише літні люди. Це люди різного віку і з дуже різними долями — люди з інвалідністю, важкими захворюваннями, ті, хто через життєві обставини потребує постійного догляду та підтримки.

Уже понад 30 років про них піклується завідувачка закладу Любов Леонідівна Орел разом зі своєю невеликою, але героїчною командою. Ми щоразу бачимо, наскільки для неї це більше, ніж робота. Вона знає своїх підопічних, їхні характери, звички й потреби і ставиться до них із тією турботою, з якою мати ставиться до великої родини. І щоразу так само тепло зустрічає нас.

А ще цього разу дорогою додому ми особливо гостро відчули ще одну річ. Ця поїздка була потрібна нам не менше, ніж тим, до кого ми їхали.

Посеред війни, тривог, втрат і щоденної необхідності знову знаходити в собі сили працювати, допомагати, планувати і просто жити дуже легко одного дня відчути, що повітря не вистачає. І тоді зустрічаєш цих людей. Слухаєш, через що вони пройшли. Бачиш їхню щирість, гумор, вдячність за прості речі, їхню відвагу жити далі — і наче знову можеш дихати.

Ми їдемо до Перемоги, думаючи, що веземо туди допомогу. А повертаємося з набагато більшим. Ми допомагаємо одне одному. Віддаючи, ми отримуємо вдвічі, втричі — кратно більше. Можливо, саме з таких маленьких перемог і складається наша спільна велика Перемога.

Дякуємо всім волонтерам, які були з нами цього дня, нашим благодійникам і кожному, хто продовжує допомагати.

Приєднуйтеся. Бо сьогодні наша присутність, людське тепло і турбота одне про одного важать не менше за будь-яку матеріальну допомогу.

Світлини подивіться тут